Переходи для диких тварин, також відомі як екодуки, відіграють життєво важливу роль у забезпеченні безпеки тварин і водіїв у різних куточках світу. Ці конструкції допомагають зменшити кількість аварій з дикими тваринами, в той же час сприяючи збереженню природного середовища існування тварин. Історія екодуків починається з 1950 року, коли у Франції був побудований перший міст.
З того часу ці мости та інші подібні структури, такі як переходи для диких тварин, дренажні системи або тунелі, стали все більш поширеними у всьому світі. Особливо в Європі, де, наприклад, у Нідерландах знаходиться найдовший у світі екодук. У Північній Америці також існує безліч подібних ініціатив, включаючи кілька десятків переходів у національному парку Банфф у Канаді. Серед цікавих прикладів у статті - проект "бджолиного автобану" у Норвегії, який забезпечує безпечне гніздування та харчування для бджіл. На Острові Різдва в Австралії забезпечується безпечна міграція червоних крабів за допомогою пластикових переходів та періодичного закриття доріг. У Массачусетсі безпечний перехід для саламандр забезпечується за допомогою невеликих тунелів під дорогами. Ефективність екодуків проявляється не лише у запобіганні аварій, але й у підтриманні екологічного балансу.
Наприклад, у штаті Колорадо зниження на 87% кількості аварій з дикими тваринами підтверджує успішність таких мостів. Водночас, створення таких рішень вимагає ретельного планування та широкого співробітництва. Стаття наводить як особливий приклад Нову Зеландію, де волонтери побудували підземний тунель для маленьких синіх пінгвінів, допомагаючи їм безпечно перетинати жваві дороги. У підсумку, екодуки та подібні природоохоронні рішення є надзвичайно важливими для сприяння гармонійному співіснуванню тварин і людей, і стаття наводить чудові приклади із різних країн для демонстрації їх ефективності.
